«Ми різні – і це багатство!

Ми разом – і це наша сила!»

У кожної людини є земля, на якій вона народилась – її Батьківщина. У когось – це Німеччина, у когось - Алжир, а у мене – Україна. Я з великою любов’ю згадую те місце, де промайнуло моє дитинство, з материнською ласкою та затишною батьківською оселею. Це – родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. Саме із цих маленьких вогнищ складається вся наша велична і неповторна у всьому світі Україна. Можна довго перераховувати все, чим для мене є моя країна, це все, що навколо мене, усе, чим живу й про що щиро мрію. Хочеться ще додати про одне маленьке, але таке важливе вогнище від якого починаються всі початки доріг. 

Все найголовніше в житті людини починається зі школи. Яким ти будеш в шкільні роки, таким і станеш в дорослому житті. Для мене школа – це другий дім. Саме тут ми спілкуємося, навчаємося та дорослішаємо. Для багатьох школа – це щось більше, ніж місце, де ми отримуємо освіту. Недарма, дорослі кажуть, що шкільні роки – це найкращий час в їхньому житті.

У школі формується характер, складається наше ставлення до світу, тут нас вчать логічно мислити. Чим більше людина вчиться, тим більше розуміє себе, близьких людей та навколишнє середовище.

Школа це не просто будівля. Це світ в якому ми живемо, це місце, що стало рідним, своїм. Адже тут ми не тільки проводимо значну кількість свого часу, тут ми вчимося, осягаємо знань. Усвідомлюючи важливість цього процесу не можна не бути вдячним школі і не називати її другою рідною домівкою.

Також, не можливо не відзначити вчителів, які є серцем нашої школи. У нашому житті вони відграють важливу роль, як, можливо, і ми в їхньому. Учителі намагаються вкласти в нас знання та все найкраще, що в них є. Підготувати нас до складного, але такого цікавого дорослого життя.

 

Коли вчимося, то з нетерпінням чекаємо канікул, особливо літніх. Але пройде місяць і починаєш сумувати за рідною школою, вчителями і друзями. Так нудьгують тільки за рідним домом…  

Саме тому хочеться розповісти про визначну подію, яка стала святом для всіх.

26 жовтня 2018р.  свій 30-річний ювілей гучно відзначила Запорізька спеціалізована школа №100.  Святкування ювілею відбулося в приміщенні школи, дякуючи вчителям, учням та їх батькам на третьому поверсі створено стенд «Історія нашої школи»  та різноманітні фотозони для створення оригінальних світлин. Школа була святково вбрана для свята прикрасами, створеними власними руками учнів та їх батьків, хочеться  висловити велику вдячність за цю нелегку працю. 

На початку урочистої частини ведучі щиро привітали присутніх зі святом. А їх було чимало: це і колишні випускники, і сьогоднішні учні школи та їх батьки, і ветерани педагогічної праці, які нині перебувають на заслуженому відпочинку, друзі і соціальні партнери школи, представники ТВО  Дніпровського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, представники міської влади. Зі словами подяки та музичним привітанням звернувся директор школи Доновський Сергій Миколайович.  

          Колишній директор Сежченко Олександра Дмитрівна згадала історію  становлення школи та багато світлих і теплих моментів життя Запорізької спеціалізованої школи № 100, якою керувала 25 років. Багато теплих привітань та найкращих побажань пролунало з уст гостей свята.

За багаторічну історію існування школи (а це - 30 років) змінилося покоління учителів. Були висловлені слова подяки найстаршим, найдосвідченішим педагогам, які створили і передали кращі освітянські традиції колективу. Хвилиною пам’яті вшанували педагогів, які вже пішли з життя.  

           Щирі вітання, побажання, концертні номери, які підготували учні та педагог-організатор школи, нікого не залишили байдужими, торкнулися кожного серця, дарували хороший настрій, викликаючи як у глядачів, так і у самих учасників, то сміх, то сльози радості, а то світлий сум…. І кожен відчував себе так, ніби повернувся до рідного дому.

Кількагодинне концертне дійство завершилося життєстверджуючою патріотичною музичною композицією, а свято продовжилося неформальним спілкуваннями, низкою спогадів під час зустрічі старих друзів за горнятком кави.
      Шкільні стіни невпинно будуть відбивати час: 40, 50, 100 років, а школа все одно буде лишатися молодою, тому що ці стіни будуть наповнюватися новими дзвінкими голосами. Шкільний дух не старіє, йому завжди десять-одинадцять років — якраз стільки, скільки від першого до останнього шкільного дзвоника проходять свій шлях учні.

Школа вдячна всім, хто прийшов на свято! Вдячна за підтримку, за щиру вдачу, щиру любов!

 

До нових зустрічей!